Це – введення в організм людини медичного препарату (вакцини), який стимулює вироблення імунітету від певної хвороби, не викликаючи власне хворобу.            В 1974 році ВООЗ сформувала стратегію боротьби з інфекціями, визначивши 6 захворювань з числа «контрольованих інфекцій»: дифтерія, кір, коклюш, поліомієліт, туберкульоз, правець. Всі ці захворювання можна попередити за допомогою вакцинації. Поговоримо про хвороби від яких захищає вакцинація.

Туберкульоз – це хронічне інфекційне захворювання, при якому найчастіше вражаються легені, лімфатичні вузли, кістки, нервова система і викликається мікобактеріями( туберкульозними паличками). З 1995 року в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. Принципова особливість туберкульозної інфекції в тому, що антитіла не в змозі попередити розвиток захворювання, але вони перешкоджають виникненню найбільш тяжких форм: диссемінованого туберкульозу, міліарного туберкульозу, туберкульозного менінгіту, які важко піддаються лікуванню. Згадаємо пробу Манту. Вона ніякого відношення до вакцинації немає. Це шкірна алергічна проба, яка показує інфікований організм мікобактеріями туберкульозу чи ні. Проводиться щороку до 14-ти років включно.

Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, яке викликається токсигенними коринебактеріями дифтерії, характеризується запальним процесом в місці проникнення збудника, загальною інтоксикацією в результаті потрапляння в кров токсину збудника, який обумовлює тяжкі (доволі часто інвалідизуючі і смертельні) ускладнення: міокардит, нефрит, поліневрит, інфекційно-токсичний шок. Джерело інфекції – хвора людина або носій коринебактерії (живе на слизовій оболонці не викликаючи хвороби, так як є антитіла, які нейтралізують його токсин). Носії найбільш небезпечні в тому плані, що при наявності в них ГРЗ з кашлем і чханням поширення інфекції серед оточуючих значно збільшується. Якщо імунітет проти дифтерії в вакцинованому колективі більш ніж 95%, збудник може циркулювати в такому колективі, не втрачаючи своїх властивостей і не викликаючи захворювання. Враховуючи нинішній стан вакцинованих проти дифтерії на рівні 40%, ми наражаємо своїх дітей на небезпеку.

Правець – гостра інфекційна хвороба з групи ранових інфекцій, яка викликається правцевими клостридіями, характеризується ураженням нервової системи і проявляється постійним тонічним напруженням скелетних м’язів і періодичними генералізованими тоніко-клонічними судомами, які можуть призвести до зупинки дихання. На території України в 2016 році офіційно були зареєстровані випадки правцю. Основна причина захворюваності  – рани, забруднені землею. Найбільш висока зараженість ґрунту в Тернопільській, Волинській, Київській областях – до 90%. І ще один важливий момент: імунітет у перехворілих майже не розвивається внаслідок слабкості антигенного подразнення, летальна доза токсину менша за імуногенну (здатну викликати імунітет). Тому для підтримки антитоксичного імунітету проводиться курс вакцинації: три дози анатоксину вводиться до 1року, потім ревакцинація (1,5роки, 6років, 16років і потім кожні 10 років у дорослих).

Поліомієліт – це гостра вірусна хвороба з фекально-оральним і повітряно-краплинним шляхами передачі, вражає нервову систему і клінічно проявляється парезами і паралічами. Параліч дихальної мускулатури – основна причина смертності при цій хворобі і по даним різних авторів становить 10 – 40%. В той же час паралічі кінцівок є причиною інвалідності 30-40% захворівших. Противірусне лікування не розроблене. Основний метод боротьби з поліомієлітом – вакцинація. Існує два типа поліомієлітних вакцин. Інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ), призначена для перших двох щеплень в 2 і в 4 місяці. Оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ), призначена для послідуючих вакцинацій відповідно в 6 місяців, в 1,5 роки, в 6 і в 14 років. ІПВ застосовують з метою попередження єдиного ускладнення вакцинації від поліомієліту – вакцинасоційованого  паралітичного поліомієліту (ВАПП). Вона викликає розвиток гуморального імунітету і захищає щеплену людину. ОПВ вакцина більш ефективна, так як створює не тільки гуморальний імунітет (в крові), а і місцевий імунітет в кишечнику, що перешкоджає розмноженню вірусу в кишечнику і його поширення серед населення (забезпечує колективний імунітет). Саме з цією метою були проведені тури додаткової імунізації ОПВ дітям восени і взимку 2015- 2016р.р. Як відповідь на спалах циркулюючого поліовірусу на Закарпатті влітку 2015 року. Подібні спалахи можливі при дуже низькому охопленні вакцинацією населення.

Кашлюк – бактеріальна інфекція, що передається повітряно-краплинним шляхом, проявляється ураженням дихальних шляхів і центральної нервової системи. Найбільш характерний симптом кашлюка – специфічний кашель, який нерідко супроводжується зупинками дихання. Імовірність зупинки дихання тим вища, чим молодша дитина, тому кашлюк найбільш небезпечний для дітей перших двох років життя і смертельно небезпечний для дітей у віці до 6 місяців. «Підступність» кашлюка в тому, що він починається як гостре респіраторне захворювання: нормальна або незначно підвищена температура тіла, сухе покашлювання, незначний нежить. Виділення збудника, а отже і заразність хворого в цей період максимальна. Діагноз кашлюка встановлюється пізніше, клінічно, коли вже є специфічний, здебільшого нічний кашель. Отже ізоляція хворого з метою запобігання розповсюдження інфекції вже малоефективна. Джерелом інфекції для немовлят і дошкільнят є школярі і дорослі. Лікування – антибактеріальна терапія, але як правило вона малоефективна, бо призначається запізно. Основна профілактика кашлюка у дітей – вакцинація. Існує два типи вакцин: цільноклітинні і ацелюлярні (безклітинні). Нагадуємо, що в цільноклітинних вакцинах (АКДП виробництва Харків і Індія) використовуються цілі вбиті клітини кашлюкової палички і відповідно вони містять багато антигенів, які здатні провокувати токсичні і алергічні реакції, які найчастіше проявляються почервонінням, болем в місці ін’єкції і підвищенням температури тіла. В ацелюлярних вакцинах (АаКДП в Інфанріксі, Пентаксимі) в складі тільки ті антигени, які відповідають за вироблення імунітету, тому вони практично не дають побічних реакцій, але в рази дорожчі за цільноклітинні вакцини.

Кір – вірусна інфекція, передається повітряно-краплинним шляхом, клінічно проявляється висипом, ураженням дихальних шляхів, нервової системи, очей, викликає вторинний імунодефіцит, який провокує тяжкий перебіг і розвиток ускладнень. Джерелом корової інфекції є тільки хвора людина. Сприйнятливість до кору надзвичайно висока і не залежить від віку. Обов’язкові щеплення, які проводяться в ранньому дитячому віці, і послідуючі планові ревакцинації надійно захищають дітей, але не дорослих. Це пояснюється тим, що післявакцинальний імунітет зберігається до 10 років. Кір належить до вакцинконтрольованих інфекцій. Тобто при охопленні вакцинацією більше 97% населення виключається можливість розповсюдження інфекції, так як відсутнє джерело інфекції. Кір небезпечний своїм важким перебігом і розвитком ускладнень, частіше у дорослих. Найбільш часті серйозні ускладнення – корові енцефаліти, ураження очей до розвитку сліпоти, критичне зниження тромбоцитів, тривалий імунодефіцит.

Всі відповіді на запитання, які пов’язані з вакцинацією, можна отримати

із книги «О прививках здравомыслящим и любознательным»

на сайті Комаровського Є.О.

http://www.komarovskiy.net/navigator/privivki-nav.html

 Бучанська міська поліклініка